Хімія смерті

Відгук від Влади

Книга: Хімія смерті

Автор: Саймон Бекетт

Оцінка: 4,5 з 5

Який принцип моїх відгуків? Коротко, по суті й без спойлерів (за можливості).

Про що твір?

Це перший роман у серії про судмедексперта Девіда Гантера, який втікає від минулого у провінційне містечко Менхем, але змушений повернутися до своєї професії через серію жахливих злочинів.

Що зачепило?

• Детально висвітлені особливості того, що відбувається з тілом після смерті

• Глибокий психологізм головного героя

• Романтична лінія, яка додає історії людяності

• Напружена атмосфера

• Гарно описана боротьба з власними травмами та внутрішніми конфліктами

У сюжеті є тонка "гра в підказки": автор поступово розкриває деталі злочину, змушуючи тебе постійно сумніватися у своїх припущеннях. До самого кінця складно здогадатися, хто стоїть за всім.

Крім детективної лінії, книга зачіпає глибокі теми: життя і смерть, те, як людина переживає втрати, і як навіть у найтемніші моменти можна знайти сили для відновлення.

Недоліки

• Деякі другорядні персонажі недостатньо розкриті (особливо Лінда Єйтс з її снами)

• Монолог жертві перед спробою вбивства

• Анотація спойлерить пів книги

• Особисто мені фінал видався занадто несподіваним та «змазаним», особливо епілог. На фоні решти історії здався… хоча ні, це спойлер, тому про це на наступній сторінці.

  
  

УВАГА! СПОЙЛЕРИ!

Якщо говорити про вбивцю, то я жартома поставила на найочевиднішу фігуру для цього жанру, і мала рацію. У книзі немає дворецького, тому винуватцем може бути лише садівник.

Якщо говорити про роль іншого персонажа – Генрі, то мені не вистачило його «темного боку». Так, на його справжнє обличчя були натяки, але воно виявилось занадто агресивним та ображеним на фоні звичного нам лікаря.

Але разом з тим мені не вистачило його впливу на Тома (садівника). Генрі міг бути справжнім ляльководом у цій історії, однак виявився лише спостерігачем. Він ніби й «лікував» хлопця з дитинства, ніби і знав про те, що той коїв з жінками, але сам не приймав у цьому особливої участі. У його діях не вистачало рішучості.

Що робив Генрі?

• Давав поради Тому, які той переважно не слухав

• Дивився на танок жінок  

• Приховував ім’я вбивці

  
  

Як на мене, якби Генрі мав більший вплив на Тома або був більш залучений у злочинах, фінал був би потужнішим. А так склалось враження, ніби Генрі зробили негативним героєм просто для того, аби полоскотати нерви та мати персонажа, який би пояснив читачеві, що і як робив вбивця.

Епілог, як на мене, вийшов надто "ванільним" і навіть несправжнім. Так, я люблю щасливі фінали, але на фоні всього того жаху, що трапився, він виглядає занадто ідеалізованим.

Жодних реальних наслідків для здоров'я Дженні після того, що вона пережила, – це дивно. Вона ніби повністю оговталася і навіть забула про те, що з нею сталося. Ні тривожності, ні панічних атак, ні нових травм – тільки перемога над старими.

"Погані" герої – мертві, "хороші" – живі й готові йти далі. І хоча це чудово для класичного "хепі-енду", після напруги й моторошної атмосфери, яка пронизувала всю книгу, такий фінал виглядає наче окремий світ із рожевими хмарами.

Мені не вистачило глибини в емоційному підсумку. Хотілося б більше рефлексії героїв на події, можливо, якихось натяків на те, що навіть після перемоги над ворогами рани від пережитого залишаються. Це зробило б історію реалістичнішою та більш емоційно насиченою. УВАГА! СПОЙЛЕРИ ЗАКІНЧИЛИСЬ!

Загалом "Хімія смерті" справляє враження добре продуманого трилера з цікавим концептом. Ця книга сподобається тим, хто цінує детективи з похмурою атмосферою, де центральну роль відіграють професійні навички головного героя.

А як щодо вас? Читали цю книгу? Які враження?

Більше цікавого у нашому Instagram.

Тиць сюди